У територіальному сервісному центрі №7341, що в Чернівцях, панує жвава атмосфера. Туди й сюди поспішають заклопотані громадяни. Хтось отримує номерний знак на омріяне дороговартісне рухоме майно, хтось — «другий паспорт», як іноді називають посвідчення водія, або необхідну для трудовлаштування довідку. Відчувається хвилювання, адже візит до сервісної служби у певному сенсі є кульмінаційним моментом реалізації особистих планів. Для них викроюється час, узгоджуються ті чи інші житейські питання, аби подія органічно вписалась в очікуване й реальне.
З жовтня минулого року сервісний центр у Чернівцях працює в оновленому форматі з сучасною інфраструктурою послуг. Як стверджує прибиральниця Валя, потрапляючи в приміщення гармонійного сталево-зеленого кольору, відвідувачі дещо розгублюються і запитують «де ж тут МРЕВ»?..
Інертність асоціацій гасне, коли ви відчуваєте, що вже з порогу потрапляєте в систему, налаштовану до вас доброзичливо й передбачливо. Екран інфобоксу висвітлює відповіді на питання, які вас цікавлять, зручне крісло в зоні очікування заспокоює, як і голосове повідомлення про готовність чемних адміністраторів приділити увагу конкретно вам. Процес послуги розмірений і логічний в щонайменших деталях.
Тим часом, в куточку для дітей на м’якому килимку по-домашньому в носочках бавиться іграшками чиєсь дитятко. Обличчя чоловіка, що сидить поруч, осяяне теплом і увагою до дівчинки. Ви також милуєтесь її рухами, і, підійшовши ближче, тихенько запитуєте, як її звати…
—Єва, — відповідає дівчинка, продовжуючи гратись автомобільчиком.
—Ти сама тут?..
—Ні, з татом…
—А тата як звати?
—Роман, — відповідає дівчинка , переводячи погляд на чоловіка з осяяним обличчям.
Тепер ви помічаєте під декоративним парканчиком біля чоловіка маленькі черевички… З’ясовується, що пан Роман прийшов разом з дружиною, яка наразі здає теоретичні екзамени на посвідчення водія. Обоє з донею чекають на матір. Чоловік пояснює, що справа, якою займається, пов’язана з транспортними засобами, що йому часто доводиться звертатись за послугами в сервісний центр.
—Те, що я тут побачив, — як сон, — не приховуючи захоплення, каже він.— Бував тут і раніше. Але від тих спогадів залишилась лише адреса… Не міг би й уявити, що може бути так приємно й зручно. Навіть Єві подобається…
До нас підходить усміхнена мама. З екзаменом у неї все гаразд. Сім’я збирається додому, але черевички дитині взувати не поспішає ні тато, ні мама. І правильно, якщо мислити з позицій очікуваного й реального, адже дівчинка Єва грається…
